Наявність піску та/або каміння в сечовидільній системі називають мочекам’яною хворобою, або МКХ. У кішок мочекам’яна хвороба зазвичай має хронічний характер, володіє своїми особливостями перебігу, лікування та профілактики.
Які види каменів бувають у котів при СКХ
Мочекам’яна хвороба у котів проявляється у формуванні двох видів каменів: струвітів і оксалатів. Перші утворюються в лужному середовищі та мають тверду структуру. Зміщення мочі, головним чином, відбувається через надмірний вміст у їжі кішки фосфору та магнію.
Другий вид виникає, якщо рН мочі має більшу кислотність, причиною якої є підвищений вміст кальцію. Для оксалатів характерно наявність гострих країв та рихлої структури.
Чому коти хворіють на сечокам’яну хворобу
Серед причин уролітіазу (ще одна назва мочекам’яної хвороби) у котів виділяють:
- Помилки в раціоні (перевага в їжі певних речовин);
- Недостатнє споживання води або її надмірне насичення солями;
- Наявність хронічних захворювань, джерел запалення, порушення обміну речовин у організмі тварини;
- Вроджені або набуті особливості анатомії;
- Спадковий фактор.
Як проявляється патологія
Щоб дізнатися, що у домашньої тварини мочекам’яна хвороба, на початку розвитку її не вдасться: вона не може скаржитися на дискомфорт або проблеми з випусканням сечі, тому власники дізнаються про наявність небезпечної патології, коли вона зайшла занадто далеко. Бігти в клініку потрібно, якщо з’являються наступні симптоми МКБ:
- Постійна чи часта потреба сечою, але сеча виділяється невеликими порціями;
- Кров’яний відтік в сечі або кров’яний секрет на підстилці;
- Біль при сечовиділенні або галасливі стогони;
- Втрата апетиту та ваги;
- В’ялість, слабкість, депресія;
- Блювота або нудота;
- В’ялотік, важкості при ходьбі.
Якщо виникають ці симптоми, терміново зверніться до ветеринарного лікаря для діагностики та лікування.
Поступово у домашньої тварини піднімається температура тіла (до 40 ˚С), вона відмовляється від їжі, мало рухається. Коли сеча не може пройти по шляхам, кітки приходять у сильне занепокоєння, мявкають, приймають характерну позу, щоб полегшити відтік.
Особливо важливо встигнути до ветеринарного лікаря при критично небезпечному стані кота, який характеризується наступними симптомами мочекам’яної хвороби:
- Живіт стає щільним, його об’єм помітно збільшується;
- Так як сеча вже не може вийти, вона застоюється в сечовому міхурі, викликаючи сильну інтоксикацію тканин;
- Кішка мало рухається;
- З рота виділяється піниста слина;
- Температура тварини падає, улюбленець дрожить;
- Можлива блювота.
При відсутності своєчасної допомоги тварина загибає.
Важливо: інтоксикація наступає уже після доби після того, як припиняється виділення сечі!
Чи можна діагностувати сечокам’яну хворобу в кота
МКБ у кота можна діагностувати й на початкових стадіях розвитку захворювання, якщо регулярно проводити обстеження. Виявити хворобу або диференціювати її від інших патологій (пухлин, циститу та інших) допомагають такі методи:
- аналізи сечі (загальний і мікроскопічний поляризований);
- рентген;
- УЗД органів черевної порожнини.
Під час діагностики ветеринарний спеціаліст обов’язково розпитає власника про умови утримання кота, його фізичні особливості, перенесені хвороби та інші нюанси. Важливо розповісти, коли помітили перші ознаки хвороби, як часто вони проявляються та інше.
Лікування сечокам’яної хвороби у котів
При зверненні до ветеринара з приступом МКБ у котів лікування хвороби обов’язково починається з відновлення прохідності сечовивідних шляхів. Щоб видалити сечокамінь або видалити накопичений пісок, використовують катетер. Всі маніпуляції проводять під загальним наркозом. Після того, як утворення видалені, просвіт уретри ретельно промивають розчином антисептичного препарату.
У складних ситуаціях лікарям необхідно перед тим створити штучний видільний проток – такий втручання називається уретростомією. Однак при дуже великих відкладеннях, які сильно перевищують діаметр уретри, проводять порожнинну операцію, витягаючи камені безпосередньо.
Подальше лікування спрямовано на нормалізацію кислотно-лужного балансу в організмі улюбленця, очищення від токсичних продуктів. Паралельно усувають запальний процес, призначаючи антибіотики та протизапальні засоби. Загальна тривалість терапії може становити 14 днів і більше, залежно від складності проведеного втручання, стану тварини та інших обставин.
Особливості медикаментозної терапії
Увійшовши до клініки, коту для лікування мочекам’яної хвороби можуть призначити різні групи лікарських препаратів:
знеболювальні засоби (часто – Папаверін, Анальгін); антибіотики (наприклад, Цепарин); ліки, які усувають запальний процес (Палін, Фурагін та інші); спазмолітичні препарати (Баралгін).
При необхідності може бути показана підтримуюча терапія. Це можуть бути: вітамінні комплекси, засоби, спрямовані на нормалізацію роботи серця, препарати для відновлення травного тракту. Усі лікарські засоби призначаються тільки ветеринарним лікарем відповідно до віку та статі кота.
Що робити після лікування
Незалежно від складності проведеного лікування (навіть якщо мочекам’яну хворобу у кішки виявили на ранній стадії), подальше життя улюбленця має протікати в умовах постійних профілактичних заходів. Від власника знадобиться регулярно проводити обстеження питомця: здавати мочу на аналіз і робити ультразвукову діагностику органів сечовидільної системи.
Крім того, кішку слід одразу перевести на відповідний раціон, що виключає провокуючі розвиток хвороби компоненти. Якщо знадобиться, то вусатому другу доведеться періодично приймати антибіотики та/або мочегінні препарати.
Чим годувати кота (кішку) при сечокам’яній хворобі
Лише при правильному харчуванні кішка з діагнозом МКБ може безболісно прожити ще кілька років. Оскільки деякі домашні улюбленці віддають перевагу виключно сухим кормам, а інші – домашній їжі, то підходи до дієти будуть відрізнятися.
Сухий корм для кота з СКХ: який вибрати
Більша частина сухого корму зовсім непридатна для годування кішки з мочекам’яною хворобою – у їх складі занадто багато мінеральних солей. Але існують спеціальні суміші, які можна підібрати в залежності від типу сечових каменів, наприклад:
Оксалати – Роял Каннін Урінарі С/О LP34, Hill’s PD Feline K/D; Струвіти – Purina Pro Plan Veterinary Diets UR, Hill’s Prescription Diet С/D. Купувати потрібно лише корми, які належать до преміум та супер-преміум класу.
Як годувати кішку домашньою їжею
Домашнє годування кішки з мочекам’яною хворобою також залежить від типу каменів. Оскільки висока кислотність сечі обумовлена кальцієм, потрібно обмежити питомця у яйцях і молоці (і їх похідних). Овочі, багаті цим елементом, також слід виключити з кішачого раціону. Крім того, при оксалатах дуже небажано давати підопічному субпродукти, так як вони містять велику кількість щавлевої кислоти.
Одноманітності в їжі потрібно уникати. В основі кішечого меню повинні бути м’ясні страви, при цьому додавати в їжу промислові корми будь-яких видів заборонено.
Важливо забезпечити тварині вільний доступ до води. Оскільки коти п’ють мало, потрібно намагатися приучити підопічного регулярно відвідувати «водопій». Миска з водою не повинна знаходитися поряд з кормовою, щоб кішка не переключала увагу на їжу.
Важливі факти про сечокам’яну хворобу у котів
Існує кілька важливих фактів про МКБ у котів, які має знати кожний власник.
До групи ризику належать коти, які живуть в спекотних умовах середовища, оскільки підвищена температура спричиняє згущення сечі та збільшення її концентрації. Відзначено, що найчастіше мочекам’яна хвороба розвивається у тварин у віці 2-6 років. Повні коти, які мають зайву вагу, також більш схильні до розвитку МКБ, ніж худі або з нормальною масою тіла. Схильність до відкладання каменів у сечовидільній системі спостерігається у котів довгошерстних порід. Через вузький сечовипускний канал хвороба частіше поразжає котів, ніж кошек. Захворюваність частіше виявляють у котів після кастрації, а також кошек, у яких течка проходить “впустую”. Спеціалісти помітили, що у котів, хворих на мочекам’яну хворобу, рецидиви спостерігаються частіше в осінній період (особливо на початку) і з 1-го по 4-й місяці року. Формування струвітів частіше виявляють у тварин, що не досягли 6-річного віку. У той же час, утворення оксалатних каменів більш характерне для котів старше 6-7 років.
Сечокам’яна хвороба у кастрованих котів: правда чи ні
Розвиток мочекам’яної хвороби у кастрованих котів підтверджено даними статистики. Однак наукового підтвердження прямого впливу кастрації на утворення каменів немає. Виявляється, обидва факти суперечать один одному. Насправді, кастрація має непрямий вплив і призводить до МКБ опосередкованим шляхом.
У кастрованої тварини відбувається різкий гормональний збій. Зміни у діяльності ендокринних залоз сприяють появі у котів сповільненості, певної пасивності (хоча молодий улюбленець може бути дуже активним), спокою в поведінці. З віком кіт рухається повільніше, менше реагує на подразники, зокрема на протилежну стать, більше їсть. Все разом викликає появу зайвої ваги, іноді й ожиріння.
Відомо, що більшість тварин з зайвою вагою рано чи пізно хворіє на мочекам’яну хворобу. Більше того, уповільнений обмін речовин у кастрованих котів є причиною рідкого порожнювання сечового міхура, що призводить до застійних явищ. А якщо операцію провели занадто рано, то сечовипускний канал залишається недорозвиненим і вузьким, що також сприяє утворенню каменів. Можна зробити висновок, що кастровані коти, справді, перебувають у групі ризику.
Як попередити сечокам’яну хворобу у котів (кішок)
Профілактика МКБ у котів полягає в наступному:
- Слідкувати за різноманітністю раціону улюбленця, а при необхідності, купувати спеціалізований корм;
- Уникати розвитку ожиріння, контролюючи калорійність їжі (для цього можна звернутися до фахівця);
- Стимулювати регулярне вживання води, забезпечивши її доступність і свіжість;
- Підтримувати активність тварини, не дозволяючи розвивати лінощі;
- Раз у півроку робити УЗД, особливо якщо є схильність до МКБ;
- Регулярно здаавти до клініки мочу кота на виявлення солей;
- Проходити повний курс лікування при виявленні піску або каменів.
Такі нескладні заходи забезпечать вусатому улюбленцю здоров’я на довгі роки. Якщо кота вже лікували від мочекам’яної хвороби, то вони допоможуть уникнути рецидиву, адже повністю позбутися від цієї патології неможливо.
