П’ять днів на тиждень Олег Оврамець працював водієм на пивоварному заводі в Німеччині. У вихідні разом із дружиною Марією Гладко-Прохоренко він будував фудтрак. Зарплату чоловік віддавав на матеріали. Від купівлі причепа до продажу м’ясних страв на грилі минув рік.
Олександр Дзус приїхав до ФРН із готовою бізнес-моделлю, яка вже працювала в п’яти країнах. Він планував відкрити мережу перукарень. Від ідеї довелося відмовитися ще до запуску. Родина втратила кілька тисяч євро. Невдала спроба стала поштовхом до створення спільноти українських підприємців.
Так українці започатковують бізнес у Німеччині, стикаються з правилами ринку й радять, яких помилок уникати.
Від франшизи до спільноти підприємців
Олександр Дзус розповідає, що його донька має рідкісне орфанне захворювання. Необхідне лікування в Україні було недоступне. Отримати його можна було лише у США та Німеччині. Родина переїхала до ФРН, де дівчина отримала допомогу. Щодня щонайменше до 17 років вона має отримувати терапію. Найближчі дев’ять років сім’я буде пов’язана з Німеччиною.
Спершу чоловік мав тимчасовий захист. Згодом змінив його на дозвіл на проживання на підставі підприємницької діяльності. В Україні він побудував франчайзингову мережу перукарських салонів. Зараз вона налічує понад 180 закладів у п’яти країнах. Це перукарні з доступною фіксованою ціною та без попереднього запису.
«Ми планували перенести цю бізнес-модель і сюди. Навіть знайшли інвесторів для відкриття мережі салонів і перше приміщення. Але вже на етапі запуску з’ясувалося, що для відкриття перукарні в Німеччині обов’язково потрібен дипломований майстер-перукар, який навчався близько семи років і зміг підтвердити свою майстерність».
Одні кандидати хотіли половину бізнесу. Інші були готові формально надати документи за значну щомісячну оплату, співмірну з орендою приміщення. Сім’я на такі умови не погодилася. Пошуки фахівця тривали кілька місяців і обійшлися в кілька тисяч євро на консультації.
Ця історія стала поштовхом глибше розібратися, як працює підприємництво в Німеччині. У 2023 році Олександр разом із дружиною Ольгою Йосипенко створив спільноту українських підприємців UA Well Community.
«Спочатку це була не бізнес-ідея, а бажання об’єднати українських підприємців, щоб ті, хто вже адаптувався до життя та ведення бізнесу, допомагали тим, хто тільки починає свій шлях. Ми самі потребували такої спільноти, але її не існувало, тому вирішили створити її. Певний час усе фактично фінансувалося власним коштом».
З часом з’явилися команда, працівники та постійні витрати. Річний членський внесок становить 1200 євро. Це дає змогу фінансувати роботу команди, події та розвиток спільноти.
«Зараз бізнес-клуб об’єднує понад 100 активних учасників – українських підприємців у Німеччині, які ведуть бізнес тут, в Україні чи інших країнах. Ми організовуємо зустрічі з представниками влади та німецького бізнесу, нетворкінги й освітні заходи з маркетингу, фінансів, оподаткування, міграційного права та масштабування бізнесу. Я також консультую підприємців у Німеччині з питань розвитку бізнесу, маркетингу та франчайзингу».
Команда розробляє застосунок. У ньому учасники зможуть знаходити підприємців за містом або галуззю, зв’язуватися й кооперуватися на місцях. Найактивніше спільнота працює в Мюнхені, Штутгарті та Нюрнберзі. У планах — представництво у Франкфурті.
За словами Олександра Дзуся, перша помилка — вести бізнес у ФРН так само, як в Україні.
«Тут зовсім інший клієнт і зовсім інша культура споживання. Особливо це видно в маркетингу. В Україні ми звикли до яскравої реклами, промоутерів, великих акцій, гучних відкриттів. У Німеччині така комунікація часто може дати протилежний ефект. Тут навіть газети та реклама в поштових скриньках можуть працювати краще, ніж сучасні інструменти, до яких звикли українські підприємці».
Друга помилка — економити на податках, бухгалтерії та консультаціях.
«Українцям інколи здається: «Податковий консультант дорогий, я сам розберуся». А потім одна неправильно зроблена реєстрація, бухгалтерська помилка може коштувати тисячі євро. У Німеччині я б спочатку з’ясував усі юридичні, податкові та професійні вимоги до конкретної діяльності, ретельно проаналізував ринок – і лише після цього вкладав гроші».
Третя помилка — будувати бізнес для українців за українськими цінами.
«Витрати тут німецькі: оренда, зарплати, страхування, податки. Тому, умовно, якщо робити масаж за 20 євро тільки тому, що це звична ціна для українського клієнта, дуже складно побудувати бізнес, який реально буде тебе забезпечувати. Перед інвестиціями я б обов’язково перевірив три речі: чи можна юридично займатися цією діяльністю, чи є на неї попит у Німеччині та чи сходиться економіка бізнесу з місцевими цінами й витратами. А для цього потрібні перевірені консультанти та люди, що вже пройшли цей шлях».
Зарплату несли в будівельний магазин
Олег Оврамець і Марія Гладко-Прохоренко — подружжя з Одеси. Вони виховують трьох дітей. Спершу сім’я мала бізнес із приготування та продажу м’яса на грилі. Згодом чоловік почав продавати самсу з тандирів біля супермаркетів.
«Я вклав у цю справу дуже багато грошей: позичив, узяв кредити – загалом вклав усе, що мав, і навіть більше. А потім почалася війна (повномасштабна – ред.). Усе, у що я вклав гроші, – оренда складу, ремонт, проведення води й електрики – лопнуло, як мильна бульбашка. У нас не залишилося нічого, крім боргу в 12 тисяч доларів».
Після початку повномасштабного вторгнення родина виїхала з України. Спершу — до Молдови на кілька тижнів, потім — до Німеччини. У ФРН одразу пішли на мовні курси. Щоб повернути борги й відкладати гроші, Олег влаштувався водієм на пивоварний завод і розвозив пиво. П’ять днів працював, а у вихідні разом із дружиною будував фудтрак.
«Купили причіп для перевезення автомобілів і на його основі почали зводити конструкцію: зробили стіни та гриль. Від купівлі причепа до відкриття бізнесу минув цілий рік. Але не через якісь там складнощі, а тому, що в нас було небагато грошей. Тобто я працював, отримував зарплату за місяць – і ніс її в будівельний магазин, купував матеріали. Майже ні на що інше грошей не витрачали, усе вкладали в нашу мрію».
Сам фудтрак обійшовся приблизно в 35 тисяч євро. На момент відкриття борг становив 20 тисяч євро. Зараз залишилося дві з половиною тисячі.
«Це дуже дешево, бо ми все робили самі. Якби ми купували готовий фудтрак, він обійшовся б нам тисяч у 60. І, звісно, додатково потрібні були гроші на першу закупівлю, на оренду місця за перший та останній місяці. Тому, щоб запустити цей бізнес, нам знадобилося приблизно 40–45 тисяч євро».
Олег і Марія розвивають сімейний бізнес в Аугсбурзі — фудтрак із м’ясними стравами Grillmetz. Вступ до UA Well Community допоміг обговорювати оформлення документів, податки та інші питання.
«Бували моменти, коли ми три місяці не могли отримати податковий номер, тому що тут усе довго. Але я вам чесно скажу: якщо ти знаєш, які кроки потрібно робити, що за чим іде, то все можливо. Навіть той самий фудтрак – як його будувати? Ніхто не знає, ніхто не показує. І тут же недостатньо просто його збудувати. Потрібно все офіційно оформити, щоб він міг пересуватися дорогами. Ми пройшли для нього технічний огляд TÜV, тому тепер наш фудтрак може їздити по всьому Євросоюзу».
Після відкриття складно було знайти клієнтів. Подружжя завело сторінку в TikTok і почало публікувати відео.
«Німців дуже важко переконати вперше спробувати щось нове. Але коли вони куштують, то приходять у повний захват і повертаються знову й знову. На початку, майже всі клієнти були українцями, проте на сьогодні вже близько 30% клієнтів – німці. До нас узагалі їдуть люди звідусіль».
Окрім Олега, у штаті двоє найманих працівників — сушист і кухар-заготівельник.
«Ми пройшли не дуже легкий шлях. Але ми це зробили, домоглися свого, тому що в нас була мета й ми чітко її перед собою поставили. Зараз, думаю, у наш бізнес уже вкладено приблизно 80-90 тисяч. Після відкриття ми облаштували місця для відвідувачів, побудували додаткову кухню, а просто на парковці – повноцінний туалет із каналізацією. Туалетом, до речі, я можу пишатися, тому що не в усіх ресторанах є такий туалет, як у нас на парковці. Тобто все, що заробляємо, ми знову вкладаємо в бізнес».
У майбутньому подружжя хоче відкрити власний великий ресторан, де буде більше простору для ідей.
Станом на 30 червня 2026 року в Німеччині понад 1,2 мільйона українців мали статус тимчасового захисту, згідно з даними Євростату. Це становить 29,2% від усіх отримувачів такого статусу в ЄС.