Важливість соціалізації на різних етапах життя
Соціалізація суттєво впливає на психологічне здоров’я, імунну функцію та навіть тривалість життя.
Розуміння соціалізації
Соціалізація охоплює процес засвоєння культурних цінностей та поведінкових норм, що панують у певній спільноті. Цей шлях надає можливість індивідам орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, маючи знання, необхідні для ефективного внеску у свої соціальні групи.
Основна фаза соціалізації починається в дитинстві, коли діти переважно взаємодіють зі своїми опікунами. Як тільки ці молоді особи зростають, їхнє спілкування розширюється, включаючи ровесників, вчителів, тренерів та інших осіб, які формують їхній досвід та уявлення про світ.
Вторинна соціалізація, що відбувається після підліткового віку, є ключовою щоразу, коли особа інтегрується в новий колектив. Це може бути перехід до університету, нова професійна діяльність або переїзд до незнайомого міста чи країни. Цей безперервний процес адаптації є невід’ємною частиною людського існування.
Можна стверджувати, що соціалізація — це життєвий процес, що еволюціонує та адаптується протягом різних етапів життя. У наступних розділах ми детально розглянемо важливі етапи соціалізації та підкреслимо їх значення.
Життєва роль первинної соціалізації в родині
Навіть найосновніші навички — такі як правильна хода, розуміння невербальних сигналів і вміння реагувати на фізичний дискомфорт — потребують наставництва.
Одна жахлива історія з підручника з соціології описує зворушливий випадок дівчинки, знайденої в злиднях в квартирі знехтуваних батьків. Семирічна Даніела, ізольована від належного догляду та спілкування, виявила значні дефіцити у розвитку: вона не могла говорити, мала проблеми з базовими рухами та не взаємодіювала з оточенням простими жестами.
Її неспроможність підтримувати зоровий контакт, жувати тверду їжу чи реагувати на біль красномовно ілюструє серйозні наслідки соціальної депривації в ранні роки.
Навіть у менш крайніх випадках дефіцит ранньої соціалізації може суттєво спотворити траєкторію життя особи. Роберт Сапольскі у своїй цікавій праці “Біологія доброго та злого” розповідає про похмурі обставини в Румунії за правління Ніколае Чаушеску. У результаті заборони абортів та контрацепції в 1980-х роках численні залишені діти опинилися в переповнених установах, перенесли жахливі умови без належного догляду та спілкування.
Ці діти, коли вони дорослішали, часто були зіткнені з diminished cognitive faculties, проблемами прив’язаності, депресією та тривогою. Таким чином, роль родинної одиниці в первинній соціалізації виявляється надзвичайно впливовою на довгостроковий розвиток особи, оскільки формальні психічні травми та негативні переживання часто проявляються пізніше у вигляді проблем з психічним здоров’ям або життєвих труднощів.
Значення первинної соціалізації серед однолітків
Дитячі садки і навчальні установи є важливими агенціями соціалізації, які навчають соціальних правил, що формують поведінку дітей.
Окрім основної академічної програми, школи пропонують приховану систему уроків: навчання терпінню, культивування колективної дисципліни, сприяння командній роботі, сприйняття поразок з гідністю та вміння орієнтуватися в бюрократії.
Серед цих уроків можливості для взаємодії з однолітками можуть бути найважливішими. Діти, які були в центрі уваги батьків, починають усвідомлювати, що світ не обертається навколо їхніх бажань; вони повинні враховувати потреби та перспективи інших. Цей процес навчає їх гармонізувати власні бажання з груповими, що часто вимагає самозгоду та колективного духу.
Успіх у оволодінні цією фазою може мати тривалі наслідки для майбутніх взаємодій.
Відсутність соціальних навичок може ускладнити дитині вираження думок та розуміння емоцій інших. Це особливо актуально для дітей, вихованих у суворих дисциплінарних умовах, що надають перевагу жорстоким методам корекції.
Часті конфлікти, нехтування емоційним вираженням та надмірна критика можуть значно гальмувати розвиток емпатії та соціальних навичок. Відтак, діти, виховані в таких умовах, можуть зіткнутися з труднощами у встановленні зв’язків з однолітками, ставши вразливими до соціальної ізоляції або цькування — обидва фактори, що можуть негативно впливати на психічне здоров’я і, іноді, на фізичне здоров’я.
Відсутність успішної соціалізації в ранніх шкільні роки може спричинити такі проблеми, як депресія, тривога та проблеми поведінки в підлітковому віці. Більш того, особи, які зазнали соціальної ізоляції або цькування в дитинстві, можуть мати більшу схильність до ожиріння та серцево-судинних захворювань у дорослому віці в порівнянні з їхніми більш соціально інтегрованими однолітками.
Важливість вторинної соціалізації
Нові середовища, чи то університети, чи робочі місця, спонукають людей адаптуватися до різноманітних соціальних вимог і приймати нові поведінкові норми. Для тих, хто успішно пройшов первинну соціалізацію, перехід до вторинної соціалізації зазвичай є більш здійсненним. Однак певні обставини можуть призвести до відчуття ізоляції.
Хотя наслідки такої ізоляції можуть не виявлятися в явних поведінкових порушеннях у дорослому житті, вони можуть негативно вплинути на загальний стан здоров’я та якість життя.
Відчуття самотності підвищує уразливість до гіпертонії та інших серцево-судинних захворювань, підвищує рівень кортизолу — гормону стресу — порушує структуру сну, а також зменшує імунну функцію.
Більше того, брак соціальної активності значно підвищує вразливість до депресії, посилює субъективний стрес, сприяє страху негативної оцінки, викликає тривогу та розчарування, а також підриває впевненість і оптимізм.
На противагу цьому, ефективна соціалізація може приносити значні переваги не лише для здоров’я, а й для професійного успіху. Дослідження свідчать, що міжособистісні стосунки з колегами значно покращують настрій і сприяють більш ефективному виконанню завдань.
Ця фаза соціалізації є особливо критичною в міру старіння особи. Вихід на пенсію часто призводить до анулювання робочих відносин та віддалення від дорослих дітей, разом зі зменшенням соціальних контактів.
Невдача в адаптації до нових обставин підвищує ризик загострення когнітивного спаду в похилому віці. Докази свідчать, що самотність негативно впливає на когнітивні функції та підвищує уразливість до хвороби Альцгеймера, в той час як також уповільнює функції, пов’язані з пам’яттю та увагою.
У протилежність цьому, розвиток соціальних взаємодій може допомогти літнім людям зберегти когнітивну функцію, поліпшити загальне благополуччя, діяти як профілактичний фактор проти нейродегенеративних захворювань і навіть продовжити життя. Тому можно з упевненістю стверджувати, що вторинна соціалізація, особливо в пізні роки, відіграє надзвичайну роль.
