Командувач Десантно-штурмових військ Збройних сил України Олег Апостол під час зустрічі з журналістами детально розповів про результати наступальних дій. За його оцінкою, українські сили відновили контроль над понад 800 квадратними кілометрами території завдяки двом операціям. Методику підрахунку для однієї з них згодом переглянули через уточнення підходу до обліку зон бойових дій.
З травня по жовтень 3-й армійський корпус провів операцію «Вівальді» на Лиманському напрямку. Вона зірвала російський наступ на Слов’янсько-Краматорську агломерацію з півночі і не дозволила замкнути «кліщі» навколо українських позицій. Звільнено 277 квадратних кілометрів і 16 населених пунктів. Наприкінці жовтня 2-й корпус НГУ «Хартія» в рамках операції «Велес» витіснив штурмовиків противника з підземного газопроводу на північ від Куп’янська. Просування перевищило 15 кілометрів у тил, що позбавило росіян можливості просочуватися під землею на правий берег Осколу та в саме місто. На Олександрівському напрямку з січня повернули 26 пунктів у трьох областях — загалом 745 квадратних кілометрів.
Такі успіхи мають не лише військове, а й міжнародне значення. Вони демонструють партнерам реальну здатність України протистояти і відновлювати контроль. Контрнаступальні дії спростовують твердження про неможливість подальшого спротиву. Апостол навів приклад Добропільської операції, де вдалося зупинити значні сили російської морської піхоти. Результати вплинули на сприйняття ситуації американським військовим керівництвом. Активність на полі бою дає додаткові аргументи для продовження допомоги, тоді як відсутність динаміки може посилювати зовнішній тиск щодо переговорів.
Логіка наступів і темпи противника
Українські війська планують операції з урахуванням реальних шансів на успіх, а не лише складності окремих ділянок. Там, де противник зосередив великі сили, першочерговим стає завдання стабілізації оборони. «Наступати треба там, де є можливість, де можна мати успіх», — підкреслив Апостол. Наступ проти добре підготовленого і чисельнішого угруповання часто не дає потрібного ефекту. Важливо чітко розмежовувати наступальні дії, спрямовані на конкретний результат, і заходи зі стримування та виснаження противника.
Відновлення контролю над територією не гарантує її утримання. Необхідно заздалегідь готувати оборонні позиції, забезпечувати взаємодію підрозділів і організовувати передачу відповідальності. Підрозділи, які переходять до оборони, повинні отримувати підготовлені рубежі, необхідне забезпечення та чіткі завдання. Командири несуть особисту відповідальність за ситуацію на своїх ділянках.
Темпи просування російських військ суттєво знизилися порівняно з попередніми періодами. «Він дуже сильно сповільнився», — зазначив командувач. Одна з причин — значні втрати, які обмежують інтенсивність дій. Захоплення окремих невеликих позицій протягом місяця не означає оперативного успіху: «Якщо він за місяць візьме одну посадку, це ж не є якийсь оперативний успіх, на якому можна щось розвивати». Водночас противник і далі використовує перевагу в людських ресурсах. На ділянці 82-ї Буковинської бригади ДШВ інфільтрації противника немає, повідомив її командир Єгор Ноздряков. Аналітики фіксують низькі темпи просування з березня, а іноді Росія втрачає більше території, ніж захоплює.
Піхота, дрони та кадрові виклики
Ситуація з поповненням особового складу ДШВ суттєво не змінилася, проте наявні ресурси дозволяють виконувати поставлені завдання. Пріоритет у комплектуванні мають частини на критичних напрямках. «У нас не помінялося, тому що почали давати людей тим бригадам, які стоять на критичних напрямках». Збільшення чисельності саме по собі не вирішує системних проблем підрозділу. Наразі ситуація не є критичною для виконання завдань.
Штурмові підрозділи, які діють у смузі відповідальності іншого формування, мають бути інтегровані в єдину систему управління. Відсутність єдиного командування ускладнює координацію. «Це правильно», — підтримав Апостол принцип підпорядкування командиру конкретної ділянки. Базові принципи військового командування порушувати не можна.
Попри стрімкий розвиток безпілотних систем, піхота залишається незамінною. Саме вона забезпечує контроль території, утримання позицій і виконання завдань, які неможливо повністю передати техніці. «Без піхоти ніхто не зможе нічого робити: ні прочесати передній край, ні рухатися, ні тримати рубіж». Нові технології мають насамперед підвищувати ефективність і виживання піхотинців, зменшувати ризики для особового складу.
Російська армія продовжує нарощувати застосування ударних безпілотників, розширюючи зони вогневого ураження і обмежуючи українську логістику. Зокрема, активно використовують дрони типу «Молния» та «Ланцет». «Але ми теж протидіємо», — заявив Апостол. Українські військові застосовують безпілотники-перехоплювачі та інші засоби. Технологічне протистояння далі посилюватиметься, а здатність швидко адаптуватися визначатиме стійкість оборони.
Росія продовжить спроби розгорнути власну систему супутникового зв’язку. Реалізація проєкту потребує більше часу, ніж планувалося. «Я думаю, що це питання часу. Вони його дотиснуть. Не так швидко, як вони собі хотіли». Загроза для України вже є реальною, хоча повноцінного військового застосування системи ще немає.
Питання демобілізації досвідчених військовослужбовців під час повномасштабної війни потребує обережного підходу. Швидко замінити підготовлений особовий склад надзвичайно складно. «Уявіть, що таке для Збройних сил демобілізувати цей навчений особовий склад». Армія потребує не лише піхотинців і операторів безпілотників, а й артилеристів, ремонтників та фахівців забезпечення. Апостол розуміє втому бійців: «Я теж із 2014 року на війні. Я розумію це. Але так само я розумію, що зараз війна. Але ми захищаємо свою землю і свою країну. Кожен громадянин має це усвідомлювати». Бажання повернутися додому зрозуміле, проте кадрового ресурсу для масштабного звільнення підготовлених військових поки недостатньо. З 24 лютого 2022 року діє воєнний стан і загальна мобілізація, строки яких регулярно продовжують.
Щодо можливої посади головнокомандувача Апостол вважає, що швидке кар’єрне зростання не завжди виправдане. «Мені ще зарано. До посади треба дорости професійно, морально і психологічно». Важливі не лише вік, а й досвід служби, час на командних посадах, поведінка в бою та здатність ухвалювати рішення. Необхідно формувати кадровий резерв: сьогоднішні командири взводів і рот через кілька років можуть очолити значно більші формування. У ДШВ прагнуть зберігати перспективних командирів і мають рейтинг для їхнього просування по службі.