Президент України під час урочистої інавгурації складає присягу народові на Конституції України. Водночас уже більше тридцяти років існує стійка традиція: глава держави також кладе праву руку на Пересопницьке Євангеліє — унікальну рукописну книгу XVI століття, що містить тексти всіх чотирьох Євангелій.
Це не формальна деталь церемонії. Дотик до обкладинки цієї стародавньої книги перетворює присягу на живий міст між державною владою, духовною спадщиною та історичною пам’яттю нації. Конституція визначає текст і правову основу клятви, а Пересопницьке Євангеліє додає їй глибини й символічної ваги, якої не може дати жоден сучасний документ.
Правова основа присяги глави держави
Стаття 104 Конституції України чітко регламентує процедуру. Новообраний Президент вступає на посаду з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради. Приведення до присяги здійснює Голова Конституційного Суду. Текст клятви фіксований:
«Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтеретах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».
Регламент Верховної Ради уточнює: Президент покладає руку на Конституцію України. Саме цей документ має юридичну силу. Проте вже з перших років незалежності до церемонії органічно вплелася ще одна реліквія, яка не прописана в Основному Законі, але стала її невід’ємною частиною на практиці.
Як народжувалася традиція
5 грудня 1991 року Леонід Кравчук складав присягу першого Президента незалежної України. У той момент повноцінної Конституції ще не існувало. На столі перед трибуною лежали папки з Актом проголошення незалежності та проєктом Конституції. Пересопницьке Євангеліє стояло поруч — як свідок і символ. Кравчук тримав праву руку біля серця, а лівою торкався документів. Книга вже була присутня в залі, і саме цей момент вважають початком традиції.
У 1994 році, коли присягу складав Леонід Кучма, рука Президента вже чітко лягла на обкладинку Пересопницького Євангелія поряд із Конституцією. З того часу практика закріпилася. Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Петро Порошенко та Володимир Зеленський — усі без винятку під час інавгурації покладали руку на обидві святині. Деякі президенти після слів присяги цілували книгу й осіняли себе хрестом, підкреслюючи особистий духовний вимір моменту.
Різниця в положенні руки іноді була помітною: в одних випадках долоня більше лежала на Євангелії, в інших — на Конституції. Але сама присутність стародавньої книги ніколи не ставилася під сумнів. Вона перетворилася на неписаний, проте дуже потужний елемент державної символіки.
Пересопницьке Євангеліє: книга, що пережила століття
Створення Пересопницького Євангелія — це не просто переписування тексту. Це був справжній культурний подвиг середини XVI століття. Роботу розпочали 15 серпня 1556 року в монастирі Святої Трійці поблизу Заслава (нині Хмельницька область). Завершили 29 серпня 1561 року в Пересопницькому монастирі Різдва Пресвятої Богородиці на Волині (сучасна Рівненська область).
Книгу замовили та профінансували представники української православної шляхти — княгиня Анастасія Юріївна Заславська-Гольшанська та її родичі Чорторийські. Переклад і загальне керівництво здійснював архімандрит Григорій. Основний текст писав Михайло Васильович, син протопопа з Сянока — вихідець із західноукраїнських земель.
Книга містить повні тексти Євангелій від Матвія, Марка, Луки та Івана. Це перший відомий переклад канонічного Святого Письма староукраїнською літературною мовою. Перекладачі свідомо наближували текст до живої народної мови, додаючи глоси-пояснення, зберігаючи при цьому високий стиль.
Фізично це монументальний том: 482 аркуші пергаменту, важка дубова оправа, оздоблена оксамитом і срібними бляшками. Рукопис прикрашений яскравими мініатюрами, заставками та ініціалами в характерному українському орнаментальному стилі того часу — з мотивами квітів, птахів, геометричних візерунків.
Подальша доля книги читається як захопливий історичний роман. У 1701 році гетьман Іван Мазепа подарував її Переяславському єпископському престолу. Пізніше вона мандрувала seminаріями, музеями, пережила евакуації під час війн. З 1948 року оригінал зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського в Києві.
Чому саме ця книга стала символом присяги
Пересопницьке Євангеліє — не просто старовинна реліквія. Воно втілює кілька фундаментальних ідей української ідентичності одночасно. По-перше, це свідчення раннього прагнення мати Святе Письмо зрозумілою мовою. У XVI столітті, коли значна частина українських земель перебувала під владою Речі Посполитої, створення такого перекладу було актом культурного опору й самосвідомості.
По-друге, книга поєднує духовне й державне начало. Вона народилася в монастирях, але її меценатами були світські аристократи. Вона пережила століття і опинилася в центрі церемонії проголошення незалежності. Коли Президент кладе на неї руку, він ніби стверджує: влада в Україні не відірвана від духовних коренів нації, а сама нація — це не лише територія й закони, а й жива культурна пам’ять.
По-третє, Пересопницьке Євангеліє — це «перша українська книга» в повному сенсі. Воно демонструє, що українська мова вже в середині XVI століття була здатна передавати найскладніші богословські тексти з точністю й красою. Цей факт особливо важливий для тих, хто цікавиться історією мови, літератури та національного відродження.
Нюанси церемонії та людський вимір
Церемонія інавгурації — це не лише юридичний акт. Це момент глибокої особистої відповідальності. Деякі президенти після проголошення присяги затримували руку на книзі на мить довше, ніби збираючи в собі всю вагу історії. Інші — цілували обкладинку або хрестилися, підкреслюючи, що для них цей дотик має не лише символічний, а й духовний сенс.
Важливо розуміти: використання Євангелія не суперечить світському характеру держави. Україна — світська республіка. Але вона не заперечує і не принижує ролі релігії в історії народу. Пересопницьке Євангеліє в цьому контексті виступає не як конфесійний атрибут, а як національна святиня, що належить усьому українському народові незалежно від віросповідання.
Цікаві факти про Пересопницьке Євангеліє та традицію присяги
Цікаві факти
- Книга створювалася майже п’ять років — з 15 серпня 1556 по 29 серпня 1561 року. Це був кропіткий ручний процес: кожен аркуш пергаменту обробляли, розлиновували, писали чорнилом і циноброю.
- Пересопницьке Євангеліє важить близько 9,3 кг. Його важко підняти однією рукою — саме тому під час церемонії книгу зазвичай кладуть на спеціальний столик або підставку.
- У 2011 році, до 450-річчя створення, 2011 рік офіційно проголосили Роком першої української книги. Вийшли факсимільні видання, які дозволяють кожному доторкнутися до копії шедевра.
- Гетьман Іван Мазепа не лише подарував книгу Переяславській кафедрі — він розумів її символічну силу. Сьогодні цей дар виглядає як пророцтво: через три століття на цій же книзі присягають президенти незалежної України.
- Мова Пересопницького Євангелія — це не чиста церковнослов’янська і не сучасна українська. Це жива староукраїнська літературна мова XVI століття з яскравими народними елементами — унікальне джерело для лінгвістів.
- Під час інавгурації Володимира Зеленського 20 травня 2019 року офіційні повідомлення president.gov.ua прямо зазначали: Президент «поклавши руку на Конституцію України та Пересопницьке Євангеліє».
- Книга пережила Другу світову війну: її евакуювали спочатку до Уфи, а потім повернули до Києва. Вона — не лише духовна, а й фізична свідкиня української історії.
Коли новообраний Президент торкається цієї книги, він ніби стискає руку з усіма поколіннями українців, які в найтемніші часи зберігали мову, віру й мрію про власну державу.
Глобальний контекст: присяга на священних текстах у світі
Багато країн мають подібні традиції. У Сполучених Штатах президенти часто присягають на Біблії — іноді на конкретному примірнику, який має особисте значення для родини. У Великій Британії монарх присягає на Біблії під час коронації. В Ізраїлі президенти та прем’єр-міністри складають присягу на Торі або Біблії.
Українська традиція вирізняється тим, що використовує не просто будь-яке видання Святого Письма, а конкретну національну реліквію, створену на українській землі українськими майстрами. Це робить церемонію ще більш унікальною й емоційно насиченою.
Чому ця традиція залишається живою
У часи випробувань, коли країна захищає свою незалежність, символи набувають особливої сили. Пересопницьке Євангеліє — це не музейний експонат, законсервований у вітрині. Воно продовжує «працювати» як живий учасник найважливішої державної церемонії.
Кожна нова інавгурація — це не повторення ритуалу, а нове підтвердження: українська державність має глибоке коріння. Воно сягає не лише 1991 року, а й значно глибше — у XVI століття, коли українці вже створювали книги своєю мовою, мріяли про свободу й будували свою культурну ідентичність.
Традиція присяги на Пересопницькому Євангелії — це нагадування, що влада в Україні не виникає з порожнечі. Вона спирається на століття духовного й культурного життя народу. І коли Президент проголошує слова присяги, торкаючись цієї стародавньої книги, він бере на себе відповідальність не лише перед сучасниками, а й перед усіма тими, хто цю книгу створював, зберігав і передавав наступним поколінням.
Ця нитка часу — від волинських монастирів XVI століття до зали Верховної Ради XXI століття — і є справжньою силою української державності.