22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві під легким морозом і сніжною імлою зібралися тисячі людей. Національні прапори майоріли на балконах, вулиці прикрашали яскраві килими та полотна з українськими візерунками. Рівно о 12:00 на цій площі прозвучали слова, які назавжди увійшли в історію: українські землі, століттями розділені кордонами імперій, проголосили себе єдиною соборною державою. Так народився Акт Злуки — документ, що об’єднав Українську Народну Республіку та Західноукраїнську Народну Республіку.
Для тих, хто тільки починає знайомитися з темою, варто пояснити простіше: УНР — це держава, проголошена в Києві в 1917–1918 роках на землях колишньої Російської імперії. ЗУНР виникла восени 1918 року у Львові на територіях, які до того входили до Австро-Угорщини. Акт Злуки став символічним «зшиванням» цих двох частин в одну Велику Україну. Для просунутих читачів важливо розуміти нюанси: це був не просто паперовий договір, а вершина довгого політичного й культурного процесу, який почався задовго до 1919 року і продовжує жити сьогодні.
Ідея соборності — єдності всіх українських земель в одній державі — визрівала десятиліттями. Ще в 1848 році, під час «Весни народів» у Європі, Головна Руська Рада у Львові у своєму маніфесті прямо заявила про єдність п’ятнадцяти мільйонів українців, розділених між двома імперіями. Ця думка жила в творах Тараса Шевченка, в ідеях Кирило-Мефодіївського братства середини XIX століття, у працях істориків та громадських діячів. Коли в 1917–1918 роках імперії почали розвалюватися, українці отримали реальний шанс втілити мрію. 22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила IV Універсал — повну незалежність УНР. Рівно за рік ця ж дата стала днем злуки.
Шлях до площі в Києві був непростим. 1 грудня 1918 року в Фастові представники обох республік підписали Передвступний договір. Документ зобов’язував уряди якнайшвидше реалізувати об’єднання в одну неподільну державу. 3 січня 1919 року в Станіславі (сучасний Івано-Франківськ) Українська Національна Рада ЗУНР ухвалила остаточне рішення про злуку. А 21 січня в Хусті Всенародні збори Закарпаття проголосили приєднання краю до соборної України. Таким чином, до Києва прибула делегація вже від трьох регіонів — Галичини, Буковини та Закарпаття.
22 січня 1919 року церемонія почалася з молебню. Хор під керівництвом Кирила Стеценка разом з оркестром виконав «Ще не вмерла Україна». Лонгин Цегельський зачитав вітальну грамоту від ЗУНР, а Федір Швець — Універсал Директорії про об’єднання. У документі було чітко сказано: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна». Парад приймав Євген Коновалець, а проводив його Іван Чмола. Очевидець Віктор Соловій пізніше згадував: «Легкою сніжною імлою окритий зранку прокинувся Київ… На дворі стояла зимова погода та кріпкий сивий мороз. Снігом вкриту Софійську Площу залили маси народу».
Акт Злуки залишився переважно символічним. Реалізувати повне злиття урядів, армій та адміністрацій завадили жорстокі реалії: більшовицький наступ, польсько-українська війна за Галичину, внутрішні суперечності між соціалістичним курсом Директорії та більш консервативними поглядами галицьких політиків. ЗУНР формально стала Західною областю УНР, але фактично продовжувала діяти окремо. Пізніші договори — Варшавський 1920 року та Ризький 1921 року — знову розділили українські землі між Польщею, Радянською Росією та іншими державами. Проте ідея соборності не зникла. Вона жила в підпіллі, в еміграції, в народних піснях і в пам’яті тих, хто брав участь у подіях 1919 року.
Офіційно День Соборності України встановили указом президента Леоніда Кучми 21 січня 1999 року. У 2011–2014 роках свято тимчасово об’єднали з Днем Свободи, але в 2014 році його відновили в первісному вигляді. Сьогодні це не просто державна дата в календарі — це живий символ національної стійкості.
Найяскравішим втіленням ідеї соборності став «Живий ланцюг» 21 січня 1990 року. Організував акцію Народний Рух України. Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву «Українська хвиля» дав Олесь Гончар, активним агітатором був Дмитро Павличко, а безпосередньо координував Михайло Горинь. Від Івано-Франківська через Львів, Тернопіль, Рівне та Житомир до Києва взялося за руки, за різними оцінками, від 450 тисяч до трьох мільйонів людей. Учасники тримали саморобні синьо-жовті прапори, стрічки та нарукавні пов’язки, вигукували «Слава Україні!» і співали «Ой у лузі червона калина». Після ланцюга на Софійській площі, Вічевому майдані в Івано-Франківську та біля пам’ятника Франку у Львові відбулися мітинги-молебні. Ця акція стала одним із найпотужніших поштовхів до відновлення незалежності України в 1991 році.
Сьогодні традиція живого ланцюга продовжується в нових формах. У 2022 році українські полярники станції «Академік Вернадський» в Антарктиді створили символічний ланцюг у сніговому тунелі. У 2024 році подібні акції відбулися в Канаді та на Карловому мості в Празі. В Україні люди збираються на мосту Патона в Києві, у регіональних центрах і навіть у маленьких селах. Кожна така зустріч — це нагадування, що соборність — це не лише історична дата, а щоденний вибір бути разом попри всі виклики.
Ключові дати на шляху до Акта Злуки
| Дата | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1 грудня 1918 | Підписання Передвступного договору у Фастові | Перший офіційний крок до об’єднання УНР і ЗУНР |
| 3 січня 1919 | Рішення Української Національної Ради в Станіславі | Остаточне схвалення злуки з боку ЗУНР |
| 21 січня 1919 | Всенародні збори в Хусті | Приєднання Закарпаття до соборної України |
| 22 січня 1919 | Проголошення Акта Злуки на Софійській площі в Києві | Офіційне об’єднання двох республік в одну соборну державу |
Сьогодні, коли ми згадуємо той морозний січневий день 1919 року, важливо розуміти: соборність — це не лише історичний факт. Це постійний процес. Це вибір кожного українця підтримувати зв’язок між регіонами, поколіннями та різними думками. Живий ланцюг 1990 року показав силу мирного масового протесту. Сучасні акції в Україні та за кордоном доводять, що ідея єдності не згасає навіть у найскладніші часи.
Кожен, хто 22 січня запалює свічку, бере участь у флешмобі чи просто розповідає дітям про Акт Злуки, продовжує справу тих людей, які 107 років тому стояли на Софійській площі під легким морозом. Соборна Україна — це не тільки територія на карті. Це спільна пам’ять, спільні цінності та спільне майбутнє, яке ми будуємо разом щодня.