Якщо великий собака викликає повагу і навіть певне хвилювання, то величезна домашня кішка вражає, її завжди супроводжують захоплені погляди. Не дарма великих котів тримали при дворах королів і султанів. На стінах давніх храмів в Єгипті збереглися барельєфи гордовитих леопардів, левів, які жили в садах фараонів, і одна з найшанованіших богинь пантеону давніх єгиптян зображалася у вигляді великої кішки. Мода на великих представників котячого племені збереглась до наших днів. Завдяки вмілому вибору і наполегливій роботі професійних фелінологів, сьогодні кожен може мати розкішного домашнього улюбленця, який має зовнішність дикого тварини, але має досить спокійний, іноді навіть занадто лагідний характер.
Топ-10 найбільших кішок
Серед представників найбільших порід домашніх кішок є довгоногі короткошерсті красуні і ворсисті, трохи розбійницького вигляду. До гігантів улюбленців світу котів, вага яких досягає п’ятнадцяти кілограмів або навіть більше, належать лише деякі породи, а їх ціни часто перевищують усі межі. Домашні улюбленці вагою від 7 до 12 кг не є такими рідкісними, але виглядають не менш вражаюче і респектабельно.
Варто сказати, що коти, завжди входять в список найбільших, відрізняються, передусім, своєю статурою – міцним скелетом, потужною м’язовою системою, а не тим, наскільки добре їх годують їх власники, яких вони обожнюють. Усі без винятку великі коти досягають свого розквіту лише у віці 3-4 років, і саме в цьому віці встановлюється їхній індивідуальна вага. Самці в переважній більшості виявляються значно більшими, ніж самки. Залежно від породи і окоту різниця у вазі між ними коливається і може складати від трьох до п’яти-шести кілограмів.
1. Саванна
Саванна, найбільша домашня кішка на планеті, відноситься до найрідкісніших, дорогих, екзотичних і молодих порід. Селекційна робота щодо її розведення розпочалась в 80-х роках минулого століття і пройшла поетапно. Саванна є гібридом домашньої кішки і африканського сервала – хижого ссавця, близького родича рисі і каракала, проте зовнішнім виглядом вона нагадує гепарда. Її батьківщиною є США, а точніше, одна з ферм штату Пенсильванія, де в результаті скрещування сервала і домашньої сіамської кішки народилася самка, яку назвали Саванною – саме вона стала засновницею нової породи. Пізніше до процесу селекції заводчики залучили бенгальських кішок, єгипетських мау, оцикетів. Офіційний стандарт породи був затверджений у 2001 році.
Саванна – чудова сильна тварина, вага якої досягає 15 кг, іноді ще більше. Довжина тіла кішки – близько метра, а висота в холці – приблизно півметра. Відмінні особливості її зовнішності – витягнута шия, благородно посаджена голова, високі стройні кінцівки, густа шерсть, великі вуха.
Незважаючи на те, що погляд саванни є дикий і, можна сказати, недружелюбний, вона абсолютно неагресивна. Ця кішка досить комунікабельна, привітна до дітей, вірна господареві, прекрасно, мов собака, розуміє команди і без капризів готова гуляти на поводку. Однак в міських умовах саванна відчуває дискомфорт, оскільки потребує активного способу життя. Вона повинна мати можливість реалізовувати свої інстинкти: підніматися на висоту, полювати, стрибати, демонструючи дива рівноваги – з місця цей домашній улюбленець може стрибнути на 3,5 метра вертикально. Саванни абсолютно не бояться води, навпаки, не проти зануритися на значну відстань.
Не всі саванни однакові: їх розмір і звички залежать від ступеня родинності з їхнім диким прародичем – сервалом. Найменше віддалені від сервала кішки познач
ені як гібрид F1. Це нащадки першого покоління з’єднання дикої і домашньої тварин. Вони є найбільшими, рідкісними і, відповідно, дорогими. Чим більше цифра після F, тим менше крові сервала у саванни. Тварини гібрида F7, наприклад, за своєю статурою і розміром схожі на звичайну домашню кішку. Котята саванни можуть коштувати від 4 000 до 20 000 доларів.
У 2006 році представники компанії “LifestylePets” оголосили про появу нової породи котів – ашери. Ці тварини з’явилися в результаті скрещування бенгальської кішки, азіатської леопардової кішки і сервала. Спочатку вартість кошеняти в племіннику складала 20 тисяч доларів, проте, незважаючи на це, ашери швидко набули популярності. Проте виявилося, що ДНК цих представників кішок ідентична ДНК саванн, тому ця порода на сьогоднішній день не визнана окремою. Однак ці екзотичні коти залишаються дуже популярними, крім того, вартість на них значно знизилась.
2. Мейнкун
Друге місце в списку найбільших котів належить мейн-кунам. Про великих котів породи мейн-кун стало відомо ще в середині XIX століття, коли їх почали демонструвати на ярмарках, що проводилися в північно-східному американському штаті Мейн. До цього часу існують легенди про те, що мейн-кун походить від скрещування домашніх кішок і диких тварин, серед яких згадуються хорек і рись. Від хорека мейн-кун, за міфами, успадкував свій хвіст з характерною окраскою, а від рисі – чарівні кисточки на вухах. Ці ефектні версії гарні, але з генетичної точки зору не витримують критики. Кінологи впевнені, що порода сформувалася самостійно, в результаті природної еволюції, але є внутривидовою.
Мейн-куни досягають зрілості до четвертого року життя. У цьому віці їх вага може становити 12-15 кг. Вони мають велике і довге тіло, потужний грудний кошик, розвинену мускулатуру, товсті й міцні лапи. Поміж своєї міцності, мейн-кун можуть пишатися також розкішною густою шерстю. Ще одна відмінна особливість зовнішності цієї тварини – неймовірно пухнастий хвіст, яким кіт укутуються в холодну пору.
У мейн-кунів чудовий характер – м’який і пристосовуватися. Вони розумні, дружелюбні, але не терплять фамільярності. Ці коти люблять жити в парі. Самці мейн-куні – великі батьки, які з ентузіазмом беруть участь у вихованні своїх нащадків на рівних з самками.
Саме до породи мейн-кун належить найдовший кіт. Самець на ім’я Стю, уродженець штату Невада, відомий тим, що відстань від кінчика його носа до кінчика хвоста склала 1,23 м.
3. Чаузі
Великі, статні і елегантні чаузі відносяться до молодих порід кішок. Вони були виведені в США в 60-х роках минулого століття, а зареєстровані лише на початку нинішнього. Чаузі з’явилися завдяки скрещуванню абіссинської домашньої кішки і дикого кам’яновугільного кота, відомого також як болотна рись.
Чаузі мають атлетичну будову тіла, довге тіло, а висота в холці може досягати 40 см, що ставить їх на третє місце в нашому рейтингу найбільших кішок. Вага дорослого самця сягає 14,5 кг. Ці дивовижні кішки мають зовсім дикий вигляд. Їхнє забарвлення, хижий погляд, мисливські звички змушують задуматись, чи варто їх боятись. Але при наближеному знайомстві виявляється, що чаузі – дуже мила створіння: ласкаве, ніжне, миролюбне, кохання пощурити очі, причому досить гучно.
Вони успадкували від своїх хижих прародичів страсть до полювання, любов до води та бажання підкорювати висоти. Вони люблять робити запаси, часто несуть з кухні залишені без нагляду продукти. Їх слід годувати сирою м’ясом і рибою, перепелиними яйцями, злакові культури для них небажані.
Чаузі – дуже рідкісна порода кішок, оскільки розведення їх досить складно. Найбільш популярні чаузі в США, кілька племінників є в Європі. У пострадянському просторі чаузі вважаються раритетом. Вартість котеняти такої породи може досягати 10 000 $.
4. Сибірська і невська маскарадна кішки
Сибірська кішка – гордість російських селекціонерів і перша вітчизняна порода, визнана всіма міжнародними фелінологічними організаціями. Назва породи, яку почали розведення в кінці 80-х років минулого століття, – символічна, так як для селекції брали участь тварини, поширені на всій території Росії, а не тільки в Сибіру. Для розведення відбирали найбільші, сильні тварини з міцною кістковою системою і густою довгою шерстю. Результат виявився відмінним: сибірська кішка виглядає справжнім лісовим мешканцем: витривалим, потужним, великим, суворим. Середня вага дорослих самців – 10 кг, але і 12-кілограмові сибіряки – зовсім не рідкість.
У сибірських котів міцна нервова система та високий інтелект. Вони спокійні, розсудливі, терплячі до дітей, а до господаря прив’язані, ніби собаки. Ці коти небоязкі і вони чудові мисливці.
Сибірська кішка заслужено посідає четверте місце в нашому рейтингу великих кішок, а до неї ми ще додаємо невську маскарадну, яка вважається її підвидом. Селекціонери клубу “Котофей” вивели цю чудову породу під керівництвом фелінолога Ольги Миронової і представили на її виставці кішок в 1988 році. Невська маскарадна кішка зобов’язана своєю назвою річці Неві, на якій стоїть Санкт-Петербург, і забарвленню мордочки, схожому на карнавальну маску.
Сьогодні розведення сибірських кішок ведеться в США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Іспанії, Італії, Фінляндії та інших країнах. Кількість племінників, розташованих по всьому світу, – понад три сотні.
5. Регдолл і рагамафін
П’ятірку рейтингу найбільших котів у світі завершують регдоли разом з їх чарівним підвидом – рагамаффінами. Рагамаффін, що в перекладі з англійської означає “розбійник”, є творінням креативної американської розплідниці Енн Бейкер, відомої також як засновниця породи регдолів. Справжньо, рагамаффіни – це регдоли, скрещені з дворовими безпородними котами. Їх зовнішність дуже нагадує зовнішність регдолів, але ці захоплюючі створіння мають більш багату палітру окрасу. Рагамаффіни можуть бути довгошерстними і короткошерстними.
У представників цієї породи вузьке, міцне, м’язисте тіло, до чотирьох років, віку своєї повної дорослості, вони можуть набирати вагу до 10 кг. За характером рагамаффіни схожі на регдолів: такі ж ніжні, ласкаві, потребують любові і уваги господаря, і, незважаючи на свій вражаючий розмір, зовсім беззахисні перед агресією інших тварин.
Порода була представлена в 1994 році, але багаточисельні недоброзичливці Енн Бейкер протягом довгого часу заважали офіційному визнанню рагамаффінів. Лише в 2003 році ці коти отримали окремий статус від регдолів і були визнані міжнародними кінологічними організаціями.
6. Норвезька лісова кішка
Розкішні норвезькі лісові коти є гордістю всієї Скандинавії, де вони вважаються аборигенами. Припускають, що їхніми давніми предками є ввезені в ці суворі північні краї довгошерсті представники котячого племені. В результаті природної селекції і адаптації до скандинавського клімату вони стали засновниками особливої популяції котів – великих, міцних, з витривалістю і дуже густим хутром. В початку минулого століття влада Норвегії надала аборигенним диким котам офіційний захист, зобов’язавши лісників і єгерів у заповідниках протистояти браконьєрам, які масово ловили цих красенів і вивозили з країни. В 30-х роках розплідники зайнялися планомірним розведенням норвезьких лісових котів, щоб уникнути зникнення тварин, а при цьому зберегти їх первоздану красу. Офіційно порода “норвезький лісовий кіт” була визнана лише в 1977 році.
Норвезький лісовий кіт виглядає потужним, але елегантним. У нього міцне витягнуте тіло, задні кінцівки помітно довші за передні, що більш характерно для риси, ніж для домашньої кішки. Таке співвідношення дозволяє цій тварині спускатися з висоти головою догори по спіралі, ніби білка, що не є властивістю більшості домашніх улюбленців. Вага дорослого самця може сягати 10 кг, але візуально завдяки своєму розкішному хутру він “тягне” на цілий пуд.
Характер у норвежця такий же чудовий, як і його зовнішність. Він відмінний і вірний компаньйон, дуже допитливий, товариський, але не надокучливий. Кіт виключно привітний і завжди готовий дружити з іншими домашніми тваринами.
В другій половині минулого століття король Норвегії Олаф V надав норвезькому лісовому коту статус національної породи. У Західній та Північній Європі ця чарівна тварина має багато прихильників, в США вона не дуже популярна, а в Росії існує лише кілька розплідників, де можна придбати гарантовано породистого котеня норвезького лісового кота. Вони знаходяться в Москві і Санкт-Петербурзі.
7. Британська короткошерста кішка
Британська короткошерста кішка – одна з найстаріших і найбільших англійських порід. Передками цих тварин, ймовірно, є коти, завезені до Британії римськими легіонерами ще до нашої ери. Протягом століть вони схрещувалися не лише між собою, але й з аборигенними дикими котами. Про британських короткошерстих кішок як про породу стало відомо в 1871 році, коли вони були представлені на лондонській виставці кішок, після чого набули надзвичайної популярності. Однак на початку XX століття мода на цих котів пройшла, і до 50-х років їхня популяція значно зменшилась. Для збереження породи розплідники почали схрещувати невелику кількість представників британських короткошерстих з персидськими котами, в результаті чого сьогодні ці коти виглядають трохи інакше, ніж півтора століття тому.
Британець – великий, але досить компактний за своєю конструкцією мускулатурою, який завдяки своєму чудово вишкрібленому м’ясистому тілу та незвичайному пухнастому хутру виглядає ще потужнішим, ніж є насправді. У середньому дорослі коти важать до 9 кг, однак вага деяких домашніх улюбленців досягає 12 кг. Це зазвичай пов’язано з тим, що представники цієї породи схильні до ожиріння, оскільки з віком стають малоактивними. За своїм характером британські короткошерсті кішки спокійні і незалежні, ставлення до оточуючих є вибірковим, а незнайомців узагалі не пускають до себе.
Є думка, що на ілюстраціях до книги “Аліса в країні чудес”, створених англійським художником Джоном Тенніелом, зображений саме британський короткошерстий кіт. Сьогодні британець – впізнаване “обличчя” бренду Whiskas.
8. Піксібоб
Порода, відома сьогодні як піксібоб, спочатку формувалась у процесі скрещування в природних умовах домашньої кішки і бобкета – дикої рисі. Через те, що ці тварини мають однаковий каріотип, їхнє потомство виявилося плідним. У 80-х роках минулого століття американські фелінологи, виловивши в лісі трьох диких особин, розпочали їх розмноження, намагаючись зберегти первісний вигляд тварини. У 1998 році нова порода отримала право брати участь у чемпіонатах найбільшої в світі фелінологічної організації TICA.
Зовнішньо піксібоб нагадує невелику рисю з коротким хвостом. В нього потужне тіло, міцні лапи, дикий, трохи мрачний погляд. Вага дорослого улюбленця становить 7-9 кг. Незважаючи на свій суворий і лякаючий вигляд, піксібоб – досить миролюбна, спокійна створіння. Він не агресивний, дуже рідко використовує свої кігті, і не укусить людину повністю. Своїм поведінкою і вірністю ці коти схожі на собак. Піксібоби не м’явкають, а коли граються один з одним, ворчать. Їхнє муркотіння не схоже на пісні домашніх кішок – воно дуже глухе і важке. Ці тварини не приваблюють інших домашніх улюбленців, але також не вступають у конфлікти з іншими тваринами – просто тримають дистанцію.
Потомство піксібобів дає невелике – зазвичай 2-3 кошеняти у пометі. Ця рідкісна порода визнана національним скарбом Сполучених Штатів. Для вивезення котів з країни потрібно офіційне дозвіл.
9. Турецький ван
Предки турецького вана – аборигенні напівдовгошерстні коти, які з нескінченних часів жили на території, прилеглій до озера Ван, розташованого в Туреччині. Сучасному світу цю породу відкрила британська журналістка Лора Лашингтон, великий любитель котів. Зі своїх подорожей по цьому регіону Туреччини в 50-х роках минулого століття вона кілька разів привозила чарівних кошенят, з яких і почалося розведення породи турецької ванської кішки в Європі. На сьогоднішній день турецький ван визнаний всіма провідними фелінологічними міжнародними організаціями.
Дорослий турецький ванський кіт може важити до 9 кг. Його тіло мускулисте, довге, з широкою потужною грудним відділом. Ці домашні улюбленці дуже люблять водні розваги і добре плавають. Вони дуже активні, комунікабельні, надмірно допитливі і емоційні. У них чудово розвинений мисливський інстинкт. У дитинстві і молодому віці ці кошенята можуть проявляти навіть деяку агресивність, кусаючи і царапаючи господарів. Однак з віком їх характер стає м’якшим.
В Туреччині аборигенні ванські коти (їх тут називають ван кедисі) дуже поважаються, вони є одним із символів країни і занесені до Червоної книги. Їм приписують здатність приносити щастя і удачу, цим тваринам навіть дозволено заходити в мечеть. Вивозити турецьких ванів з країни можна лише за офіційним дозволом.
10. Шартрез
Шартрез, або картезіанська, а також середньовічна кішка, вважається французькою породою. Проте фелінологічні історики впевнені, що предками шартрезів є коти, завезені до Франції зі Сходу під час хрестових походів. У XVI столітті їх описували як коренасті тварини, що мають сіро-попелясте забарвлення з блакитним відтінком. Спочатку ці великі коти мешкали біля головного монастиря картезіанського ордену в Гранд-Шартрезі, але з часом розплодилися в інших регіонах країни. Після Першої світової війни французькі заводчики почали систематичне розведення породи, і вже в 1928 році шартрези брали участь у виставках. Сьогодні племінні ферми з розведення шартрезів знаходяться переважно во Франції та США.
Своїм зовнішнім виглядом шартрези нагадують британських короткошерстих котів, проте у них інша конституція, і відсутня яскраво виражена пухнастість шерсті, притаманна британцям. При перегляді їх щільного, стиснутого, компактного тіла і коротких кінцівок може здатися, що ці домашні улюбленці легкі, проте піднявши шартреза на руки, ви зразу зрозумієте, наскільки обманливе це враження. Дорослі шартрези відрізняються значною м’язовою масою і можуть важити до 7 кг. Вони дуже збалансовані та спокійні, можна сказати, навіть флегматичні. Здається, що їм більше подобається спостерігати, ніж діяти. Шартрези дуже рідко м’явкають, а їхній голосок настільки тихий, що схожий на шепіт.
У Росії важко знайти чистокровних шартрезів. Часто навіть у племінниках під назвою “шартрез” продають короткошерстих блакитних котів британської породи, європейських короткошерстих котів блакитного забарвлення або гібриди цих порід. Гарантовано придбати чистокровного котеняти шартреза можна в клубах, що входять до міжнародної фелінологічної організації FIFe.
